Найстаріша у Києві культова будівля римо-католицької церкви зі збережених. Будівництво тривало чверть століття і завершилося 1842 року. Автор проекту – київський архітектор італійського походження Людвік Станзані. Виконаний в стилі класицизму, хрестовидний в плані, з високою головною банею та двома баштами, портиком при вході. На кінець 19-го століття парафія Олександрівського храму становила понад 33 тисячі осіб.
У 1920-1930-х роках майже всі священики храму були репресовані. Комуністична влада влаштувала у храмі гуртожиток, а з 1952 року – планетарій. Тільки у 1991 році будівля була повернута римо-католицькій церкві. У 2001 році храм відвідав римський папа Іоанн Павло ІІ.
1993 року праворуч від паперті Олександрівського костьолу встановлено пам'ятний знак жертвам тоталітарного режиму, виготовлений у Польщі. Традиційний високий латинський хрест зі сталі встановлено на низькому двоступінчастому бетонному подіумі. Виготовлений об'ємно хрест (з внутрішньою порожниною) має наскрізний фронтальний отвір. Горизонтальна перемичка ділить отвір на дві частини так, що зверху утворюється рівнораменний грецький хрест, у середохресті якого на дзвоновій фермі підвішений бронзовий дзвін. На раменах, верхів'ї та основі грецького хреста — напис польською мовою накладними бронзовими літерами й дата: «Віра, надія, любов, 1993». У нижній частині латинського хреста бронзова плита з рельєфним написом: «Пам'ять жертвам за віру і Батьківщину. 1917-1991».
Дзвін має рельєфні написи латиною — на чоловому боці девіз: «Завжди вірний» і зображення хреста, на зворотному — польською: «1808-1992. Ливарня Анни Фельчинської-Чецьор і Збігнева Фельчинського майстра людвісарського». Нижче в колі — зображення геральдичного герба з написом латиною по колу: «Ян Пурвінський єпископ Житомирський».