Місто свята та світла (частина 9)

Початок тут:

Частина 1. Два куми та перше знайомство з Ліоном

Частина 2. Туман, Фурв’єр та Старий Ліон

Частина 3. Трабуль, клаустрофобія та інші радощі

Частина 4. Свято Світла та брак словарного запасу

Частина 5. Пагорб Croix-Rousse та естетика робітничої архітектури

Частина 6. Півострів,  вечірнє місто та несподіване богослужіння

Частина 7. Свято Світла, студентські роботи та Сальвадор Далі

Частина 8. Аннесі – людина та пароплав місто і озеро в Верхній Савойї

День 4 (закінчення). Свято Світла, черги та філософські роздуми

Повертаюсь в Ліон та прямую до Нового міста, один з коротеньких маршрутів Свята Світла стартує саме звідси.

Монументи підсвічені на постійній основі та поза конкурсною програмою ))

Так само поза конкурсом сяють мости і будівлі, віддзеркалюючись у воді мільйонами різнокольорових вогників.

Робота Lucioles від Erik Barray пропонує нам неквапливу прогулянку по набережній. На алеї платанів живуть світлі та ефемерні бджоли, що гудуть наче в справжньому вулику. В тунелі під мостом повзають десятки чудернацьких істот, а величезні кокони народжують безліч різнокольорових метеликів.

На підході до Parc de la Tête d’Or величезна черга, що змійкою в'ється вздовж вулиці. Сумно зітхаю, але вибору не має – стою.

Я так зрозуміла, що як би ти не обходив ті черги, які утворювались до будь-якого твору Fête des Lumières, розміщеного в приміщенні (я, до речі, через ті черги і пропустила частину робіт), вони все одно тебе знайдуть і змусять чекати ))

Стою. Часу багато. Спостерігаю за людьми. Народ спілкується і спокійно жде. А я ловлю себе на тому, що вже через п'ять хвилин стояння нервово тупцюю на місці та "контролюю" очима периметр черги, щоб ворог не пройшов ніхто не проліз )) Цікаво, оце відчуття "совєцької" людини, воно колись з генетичної пам'яті зітреться чи жити з цим ще довго?

Сам Parc de la Tête d'Or займає площу 117 га. А його історія почалась у 1857 р., коли місто придбало ландшафтний парк авторства Préfet Vaïsse. Трохи пізніше, у 1856 р., Ліон придбав тут ще земель. Метою було створення ландшафтного комплексу, що нагадував би відомий Булонський ліс в Парижі.

Назва парку походить від легенди, що на цій території колись був схований єврейський скарб із золотою головою. Сьогодні парк "Золота Голова" вважається одним з найбільших ботанічних садів Європи.

Центральний вхід в парк – Porte des Enfants du Rhône, був споруджений наприкінці 19-го століття. Колись мав такий вигляд (фото звідси):

Сьогодення виглядає так (варіант нічний):

Не знаю, чи то 40 хвилин стояння в черзі так вплинули на сприйняття, чи то масштабність постановки, але Regarde від Christophe Berthonneau під музику Scott Gibbons впевнено ввійшов в трійку мого власного рейтингу найкращих робіт фестивалю.

За задумом автора, істоти з іншої планети спостерігають за багатством і різноманіттям нашої Землі. При чому не зрозуміло, хто ти сам – спостерігач чи піддослідний об'єкт.

Дерева по черзі змінюють свій колір:

Білі плями на деревах – то світлові акробати, що як ті примари швидко та нечутно переміщуються в кроні рослин.

На озері встановлені великі тотеми, на які проектується історія зародження та розвитку життя на планеті Земля.

Трохи ближче один з тотемів:

Вода та полум'я. Вічні антагоністи, що були об'єднані в одній роботі. Вражаюче дійство! Останні дві хвилини шоу можна глянути тут:

І повний варіант роботи Christophe Berthonneau:

Все. Мій час вичерпано. Повертаюсь в хостел. Забираю рюкзак. Їду в аеропорт. До речі, тут розміщений ще один твір з програми фестивалю – TRANSHUMANCE від Vendredi4.

Вісім великих дуг перед Терміналом 1. Їх обтічна конструкція, натхненна альпійськими рельєфами, утворює світлий тунель заввишки в 4 метри. Споруда змінює кольори відповідно до музичної композиції Pierre Marbaix.

Враховуючи, що мій рейс буде тільки з ранку, а в Ліоні на період проведення Fête des Lumières легше знайти сніг, ніж житло – довелось на свою останню ніч бронювати готель в передмісті, ближче до аеропорту.

Якщо ви також будете жити в Сomfort Hotel Aeroport Lyon St Exupery, знайте – їх трансфер з/до аеропорту вночі практично не функціонує. Дійти до готелю не проблема, проблема – куди саме йти )) Я там здається по периметру весь аеропорт оббігала, поки знайшла невеличку стежку між двома будівельними майданчиками, що виводила на вірну дорогу.

На ресепшені дівчина наче з класичного анекдоту про програміста і бухгалтера, причитає комусь в слухавку – я нічого не робила, тільки кнопочку нажала, а воно все щезло і назад не включається, ааааа! ))

Стою. Чекаю коли знайдуть кнопочку, комп'ютер запрацює і мене пустять в номер. Крокомір вже давно зафіксував вчорашню цифру – 25 155 та почав рахувати новий день. А я все стою ))

Нарешті система запрацювала. Вже в номері з сумнівом споглядаю на годинник - може не лягати? Все одно скоро вставати ))

День 5. Аеропорт, ялинка та повернення додому

Трохи спала,трохи збиралась. Трансфер до аеропорту. Ялинка.

Люфганза зараз практикує вихід на посадку по групами – першими запускають тих, хто сидить біля ілюмінаторів. Тож відчуваю себе "пріоритетним" пасажиром та першою суну до літака ))

М'яка перина з хмаринок за бортом:

Київ на горизонті:

В аеропорту, в черзі з 20-ти людей до прикордонного контролю, згадую вчорашній Parc de la Tête d’Or. Як то кажуть – відчуйте різницю!

Наші люди чекати не хочуть, не вміють або просто не вважають за потрібне. Їм обов'язково потрібно видертися хоч на кілька кроків вперед чи просто кудись пролізти. З одного боку, це все сумно. З іншого – були ж і такі, що спокійно стояли поруч та посміхались. Ось це і надихає ))

Все, подорож завершено! Вельми всім вдячна за увагу та коментарі :)