Предисловие. Во-первых, хотелось покорить наивысшую точку Украины – Говерлу (и не спрашивайте меня зачем, это тот случай, когда просто ХОЧУ); во-вторых, раз уж назвалась патриоткой, то будь добра вкладывать деньги и в развитие родного туризма )); в-третьих, меня сейчас поймет тот, кто с иностранными языками так же «дружит» как и я, это поразительное чувство, когда во время путешествия не надо напрягаться на тему – как купить билет? как спросить дорогу? и, главное, как понять, что тебе ответили?! ))
Техническая сторона. Честно признаюсь, я «ненастоящий турист», возможно, когда изобретут палатки с ванными – я точно начну ходить в походы и стану «настоящим туристом» )) Поэтому искала варианты восхождения на Говерлу с проживанием в отеле. Меня устроило предложение "Краина Ю Эй"
http://kraina-ua.com/tours/goverla. За организацию и прочие тех. моменты фирме твёрдая четверка. Спасибо за отдых!
К предлагаемому фирмой «Туру выходного дня», в связи с отсутствием билетов в заданном направлении, в моем плане добавились ещё два дня – день на Киев, день на Ивано-Франковск. Тут хочу сказать большое спасибо всем инициаторам и активным участникам темы о Киеве
http://www.turpravda.ua/forum/topic.php?id=157762 и отдельное огромное спасибо
Apyatka за её карту интересных памятников города
http://www.turpravda.ua/forum/topic.php?id=157762&page=3, которую взяла за основу для прогулки.
День 1. Киев. Дождь. Дождь. Дождь. Опять дождь. И снова дождь.
Дождя в моих планах не было. Но у погоды свои графики катаклизмов, поэтому воспитываю в себе навыки держания зонта и одновременного фотографирования/рассматривания/гуляния ))
Золоті ворота — головна брама стародавнього Києва. Свою назву одержали за аналогією і зразком із Золотими воротами в Константинополі.
Пам'ятник перському коту Пантелеймону, відкритий 1998 року в сквері, навпроти ресторану «Пантагрюель», де мешкав кіт. Встановлено на добровільні пожертви киян у пам'ять про тварину, що загинула під час пожежі у ресторані.
На старому каштані на вул. Лисенка, оселився ще один
кіт – дерев'яний. Автори цього витвору – випускники київської Академії мистецтв, а створений він був у рамках акції «Київським деревам – нове життя».
Кіт з одноразових виделок. Незвичайну статую було створено скульптором Костянтином Скретуцьким в 2009 році. "Я хотів змусити людей посміхатися частіше, - каже київський скульптор -. Ідея з'явилася вночі. Вранці пішов у супермаркет, купив 600 пластикових виделок. За тиждень скрутив їх між собою. Вийшов білий пухнастий кіт..."
Скіфка
А если высунуть нос из-под зонта и задрать голову можно увидеть таких вот красавцев ))
Дальше серия работ всё того же Константина Скретуцкого, главного уличного скульптора Киева.
Крокодил (верхний фрагмент, нижний закрыт плотно припаркованными машинами)
Мавка
Буратинка выглядывает из-за машин (нос спёрли?)
Общежитие белых ворон
Мать и дитя (есть версия, что эта скульптура посвящена матерям – одиночкам)
У 2003-му році "Їжачок в тумані" був визнаний кращим мультфільмом всіх часів і народів за результатами опитування 140 кінокритиків і мультиплікаторів різних країн. А у січні 2009 року в Києві було встановлено пам'ятник Їжачкові. Скретуцький: «За задумом він дивиться на пам'ятник Героям-захисникам кордонів України. І ось, я придумав так, що це його конячка в тумані. Тобто «Їжачка» можна розглядати і як самостійну скульптуру, і як додаток до цього «жаху» в сідлі"
Балерина. Спочатку замислювалася скульптура-сірник, але на вже встановленому стволі з'явилася записка з проханням присвятити пам'ятник справжній балерині, що живе неподалік. Саме так і народилася невагома балерина.
Інсталяція в стилі поп-арт
Помните героев мультфильма с легендарной фразой «Щас спою…»? За задумом скульптора Володимира Зайця герої стрічки "Жив був пес» сидять навпроти вегетаріанського ресторану, сподіваючись покуштувати шматочок м'яса.
Из любимого в детской серии – «улыбашка» ))
Влюблённые зебры
И пустынная площадка в ожидании детворы...
А дальше «Первый украинский парк современной скульптуры». Владимир Кузнецов «Как дома»
Лилия Пустовит «Ковер»
Сергей Данчинов «Очки для чтения»
Алексей Владимиров «Мастер и Маргарита»
Артемий Лебедев «Знак»
Андре Тан «Баланс»
Назар Билык «Дождь» (ой, как в тему настоящего момента скульптура))))
На первом плане работа Зинаиды Лихачевой «Сакральный Hi-Tech», силуэты на втором плане – Александр Лидаговский «Река-любовь»
Кто будет гулять в хорошую погоду, там же спрятались ещё две скульптурных группы - «Арбуз» от Константина Скретуцкого и «Рубик» от Михаила Вертуозова
Лилия Литковская «Руки»
Жанна Кадырова «Форма света»
[i]Алексей Залевский «Крыша»
[i]Ольга Громова «Ткань»
[i]Александр Алексеев «Радуга» [/i][/i][/i](о как, жизнерадостно автор к процессу подошёл)))
Продолжение детской «пейзажной» серии – мышки, птички и прочие радости))
[i]
Верхня частина Андріївського узвозу виникла на шляху, який вже за часів Київської Русі зв'язував Старий Київ із Подолом. Існує легенда, відповідно до якої місце, де тепер тече Дніпро, було морем. Коли Святий Андрій прийшов у Київ і побудував на горі, де зараз стоїть Андріївська церква, хрест, то все море спливло униз. Але деяка частина його залишилася і сховалася під Андріївською горою. Коли пізніше тут побудували церкву, то під престолом відкрилася криниця. В Андріївській церкві нема дзвонів, тому що, за легендою, при першому ж ударі вода прокинулася б і залила не тільки Київ, але і все Лівобережжя.
Памятник Проне Прокоповне и Голохвастову возведен в 1999 году. Спасибо скульпторам Щуру и Сивко за 100% подниматель настроения! Смотришь на героев и улыбка сама появляется на лице )) Поскольку практически весь памятник блестит от усердия любителей «потереть и загадать», записываем инструкцию – кому чего тереть надо ))) Чтобы в личной жизни все складывалось хорошо, мужчина должен подержаться за перстень на мизинце правой руки Прони, а женщина - за рога жука на фраке Голохвастова.
Господин Голохвастов под дождём выглядит как-то пронзительно-печально...
И такой же задумчивый и закрытый Михаил Булгаков у собственного музея. Експозиція музею побудована на поєднанні двох світів у просторі однієї квартири: світу реального, біографічного, пов'язаного з родиною Булгакових і світу вигаданого, літературного, пов'язаного з романом Булгакова «Біла гвардія». Сайт http://bulgakov.org.ua/
Сама задумка музея ооооочень понравилась. Белый цвет во внутреннем оформлении - как фон, как декорация, как фантазия на тему, как это могло быть… И реальные вещи из мира Булгакова. Кабинет, гостиная, комнаты… Атмосферно. Очень.
А вот что оооочень НЕ понравилось - работники музея. Я понимаю, у них отключили свет, они собрались расходиться пораньше, а тут бац! – нежданчик - турЫст. В общем, у меня была самая короткая экскурсия в моей жизни в режиме «бегом-бегом» за 30 гривен (за право съемки надо доплачивать ещё 30 гривен). Жаль, что у них на сайте нельзя писать отзывы и предложения. Ибо патриотизм, это не табличка у дверей, которая сообщает о том, что они как бэ патриоты. Патриотизм – это делать свою работу так, чтобы за неё не было стыдно… Если не им, то хотя бы тем, кто потребляет результат их труда.
Сам музей настоятельно рекомендую к посещению. Главное, чтобы с экскурсионным сопровождением вам повезло больше чем мне )) Я в следующее посещение Киева тоже обязательно схожу в музей – ну, доругаться же надо )))
А я гуляю (читай «мокну»))) дальше, в направлении Арки дружбы народов…
Пам’ятник жабі встановлено біля Музею води в Хрещатому парку. Автор скульптури Олег Пінчук жабу асоціює виключно з багатством, а ніяк не з заздрістю. Саме тому пам’ятник наділили майже чарівними якостями. Жаба має свій секрет: вся ця багатотонна конструкція – це скарбничка, куди можна кидати гроші. Для цього в тілі жаби пророблені спеціальні щілини – під язиком і під очима. Більш того, вона влаштована так, що коли вага кинутих всередину грошей перевищить задану межу, спрацює механізм і щасливчику під ноги вивалиться цілий скарб. Автори проекту вважають, що в ківш влізе 8,5 млн. гривень…
Водно-інформаційний центр або Музей води. Споруди Центру - водонапірні башти та резервуари, побудовані більш 130 років тому. Сайт http://www.aqua-kiev.info/
Не, мне на сегодня воды уже более чем достаточно, мне бы солнышкааааа )) Поэтому просто беру Музей на заметку, для будущих посещений Киева.
Пам'ятник закоханим ліхтарям. Як вважає автор скульптури Володимир Білоконь, призначивши побачення саме в цьому місці, закохані можуть бути впевнені, що їхні почуття ніколи не охолонуть.
Есть в жизни моменты, когда очень остро и очень быстро осознаешь суть известного китайского проклятья «Чтоб ты жил в век перемен…» История, о которой так спокойно читать, когда это твоё прошлое… История, которая болит, когда это твоё проживаемое настоящее… История, которая тебе ещё не ведома, когда в ней строится твоё будущее…
Не останню роль у тому, що ця споруда набула величезної популярності і визнання, відіграли і легенди, які від самого початку овивали будинок. Найпоширенішою серед них є легенда, за якою донька архітектора втопилася у Дніпрі чи то через нещасне кохання, чи з якихось інших причин. Зрештою, схиблений від горя батько побудував на честь доньки будинок, убранство якого символізувало б підводне царство. Біографи ж Городецького встановили, що донька Олена під час будівництва була жива й здорова.
Також існує легенда, що перед тим як покинути будинок, Городецький наклав на нього прокляття. Нібито всі мешканці особняка будуть нещасливі, і лише нащадки Городецького зможуть безперешкодно уживатися з химерами. Прихильники цієї версії вказують на те, що контори, які володіли тут приміщеннями або орендували їх, банкрутували — їх фонди таємничо зникали, організації розформовувалися.
Поряд з театром імені Франка встановлені скульптури видатним акторам, чий життєвий шлях був пов’язаний з театром. Гнат Юра в ролі Швейка.
Микола Яковченко. Сучасники його називали найнароднішим серед заслужених і найзаслуженішим серед народних. На зйомках одного з фільмів Яковченко спробував накласти собі на обличчя грим. Режисер на це відповів: «Миколо, таку морду, як у тебе, Бог дає один раз в сто років, та й то на Великдень. Не псуй!».
Пам'ятник літературному персонажу Паніковському. Споруджений на тому місці, де за текстом роману, він працював, вдаючи з себе сліпого та ошукуючи довірливих перехожих. Ліва нога Паніковського норовить наступити на монету, а на підошві черевика розташоване зображення дулі, яке можна побачити за допомогою дзеркальця ))
Грифон. Вариант женский пышногрудый )))
Ну, а дальше почти по классике – чемодан, вокзал… Ивано-Франковск ))
Франківськ зустрічає похмурою та прохолодною погодою. Позитив вбачаю в тому, що хоча б на голову нічого не капає (привіт Києву!)))
Технічна інформація. Користувалась послугами готелю «Франц» http://hotel-franz.com.ua/ua/ . Не знаю як там у них з кількістю зірок, але готель чудовий! Розташований фактично на Ринковій площі, центріше нікуди. Обслуговування, сам номер – все на рівні. Єдине, що треба мати на увазі – ліфта в готелі немає, тому якщо ваша валізка завелика – будите тягнути її сходами самостійно ))
Івано-Франківськ (він же Станиславів, він же Станіслав). Утворився на місці двох сіл — Заболоття та Княгинина. Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що 1662 року Станиславів отримав магдебурзьке право. Цей рік і вважають офіційною датою заснування міста.
У 1662 р. польський гетьман Потоцький, заснував фортецю Станіславів для захисту від турків і татар. Тут проживало багато поляків і вірмен, які внесли свій внесок у розвиток економіки міста та його культурне різноманіття.
У 1772 р. Станіславів потрапив під владу Австрії, з 1867 р. - Австро-Угорщини. Майже всі укріплення були знесені, на місці валів прокладені вулиці, місто почало швидко розширюватися. До цих пір в архітектурі старої частини домінує стиль ренесансу.
Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 році було створено Західно-Українську Народну Республіку. Станиславів протягом січня-травня 1919 року був її тимчасовою столицею.
9 листопада 1962 року з нагоди 300-річчя місто було перейменовано у Івано-Франківськ на честь письменника Івана Франка. Іншою назвою на яке претендувало місто в 1945 році був Сталінокарпатськ, але місцевої інтелігенції вдалося переконати партійне керівництво не робити цього.
Все, з історичним екскурсом закінчено, можна просто гуляти і насолоджуватись містом.
А так інсталяція виглядає зблизька (чудова ідея!)
Вали. Для того, щоб замок Потоцьких був вище інших міських укріплень, були насипані штучні вали з двома бастіонами. Сьогодні це невеликий парк, в якому встановлений монумент "Вознесіння", центральним елементом якого є скульптура Ісуса Христа.
Палац-замок Потоцьких. Добре збереглася тільки парадна палацова огорожа, що відділяла замок від міста, з в'їзними воротами, прикрашеними лицарськими символами. Сам Замок або те, що від нього залишилось чекає реставрації та обіцяного створення музейно-виставкового комплексу.
Колегіальний костел Пресвятої Діви Марії. Будівля в стилі бароко за проектом архітектора Ф. Корассіні. Костел будувався як усипальниця Потоцьких. У радянські часи костел був закритий, і в ньому розмістилися експозиції Художнього музею.
Арка на честь 350-річчя надання місту магдебурзького права.
Великоднє сонечко. Робота учасників міжнародного фестивалю «Свято ковалів», 2007 р.
Частина оборонної стіни з бастіоном - все, що залишилося від стародавніх міських укріплень фортеці Станіславів в сучасному Івано-Франківську. Зараз в казематах відреставрованого бастіону розташована галерея "Бастіон" - комплекс з терасою для прогулянок і сувенірними лавками. Постійно діє виставка скульптур, картин і фотографій
У 1763 році новий костел був побудований. Він став зразком австро-баварської школи бароко - чітка композиція, пропорційність, строгий порядок і стриманість пластичної обробки стін. Характерно, що дві вежі, які вінчають головний фасад, запозичені за формою з гуцульського дерев'яного зодчества.
Наприкінці XX століття ніші собору були прикрашені скульптурами княгині Ольги та князя Володимира Великого, який був Первосвятителем Київської Русі.
На будинку поряд розташовано символічний знак на честь Хрещення Русі.
Поруч з Собором знаходиться фонтан зі Статуєю Пресвятої Діви Марії.
Колишній Монастир єзуїтів з колегіумом зараз займає медінститут
Однією з головних історичних пам'яток Івано-Франківська є міська Ратуша, розташована, як водиться, в самому центрі міста на Ринковій площі. Це п’ятий варіант Ратуші, споруджений в 1935 році за проектом архітектора Треля. Споруда має хрестоподібне підставу і піднімається у висоту майже на п'ятдесят метрів. Ця ратуша тільки номінально носить звання міський магістратури, так як міська рада в ній ніколи не засідала. Сьогодні тут розташовані експозиції краєзнавчого музею.
Витвори ковалів на Ринковій площі (знайдете живу пташку?)))
Тут же, на площі, присвята містам побратимам Франківська
Пам’ятний знак Церкві Святого Воскресіння
У роки радянської влади церкву закрили, і в 1970 році будівлю віддали музею історії релігії та атеїзму. З 1990 року храм перейшов до Української автокефальної православної церкви.
Цікаво, а якесь місто в Україні минула доля цього архітектурного «чуда»? )) У мене дежавю, в Сумах «Білий дім» такий самісінький…
Перед будівлею Івано-Франківської ОДА – пам’ятник на честь возз'єднання Західної України з Радянською.
Реформаторська синагога була побудована з ініціативи членів суспільства "Громадський прогрес". Перший камінь був закладений в 1895 р., будівництво тривало чотири роки. Будівля виконана в мавританському стилі з елементами ренесансу. У 1990-х рр.. частина приміщень повернули міської іудейській громаді.
Поруч у 2003 р. встановлено пам'ятник на місці страти 27 українських патріотів, членів ОУН, розстріляних німцями в 1943 р.
Подарунок від Гільдії Бельгійських ковалів місту
Архітектура міста
Будинок обласного управління ощадбанку. У 1884 р. відчинив двері новий будинок міської ощадної каси, або як тоді називали "каси ощадності". На момент побудови ця споруда була однією з найбільш імпозантних у місті, за розмірами та архітектурним вирішенням вона поступалась хіба лише ратуші, вокзалу та реальній школі. І дотепер тут знаходиться обласне управління Ощадбанку.
Стометрівка або просто Сотня. Пішохідна частина вулиці Незалежності - від Вічевого майдану до вулиці Франка. Її реальна довжина - близько півкілометра. До початку 20-го сторіччя це була головна і найбільш жвава вулиця міста. Тут будувалися найдорожчі будинки, відкривалися кращі готелі і магазини. Тепер це найпопулярніша прогулянкова зона міста.
Фонтан всередині якого можна прогулятися ))
Коване триметрове металеве «Дерево Щастя» — подарунок учасників щорічного «Свята ковалів» до Дня міста. На його гілках — сотні «кованих подарунків»: тут і дитяча гойдалка, і жар-птиці, і дивовижні квіти. Встановлена вона на місці, де кілька разів не приживалося живе дерево.
І ще один подарунок від ковалів – «Букет майстрів»
Будинки на Сотні
Вразила кількість книгарень у місті.
Знаю, що не можна нічого порівнювати, але постійно і настирливо просилась аналогія з рідним містом. Тим паче, що обидва - обласні центри з приблизно однаковою кількістю мешканців, кожен з власною «Стометрівкою», Альтанкою, озером та центральним парком )) І при всьому тому, такі не схожі між собою. Енергія тут інша. Зовсім. Повністю. Рівень внутрішньої культури вищий у них. Сумчани, нам є на кого рівнятись ))
Прогулянка це добре, але де сонце? Літо на дворі, а я свої кості нагріти не можу )) Око виловлює вивіску на будинку…
О, мені туди! Я ж, як «потомственная» бандерівка, ще до Батька Бандери не сходила привітатись )) Пам'ятник Степану Бандері в Івано-Франківську був урочисто відкритий 1 січня 2009 року. Його автор львівський художник Микола Посікіра.
І що ви думаєте? Небо почало розвиднятись. Виглянуло сонечко! Можна куртку знімати ))) Коротше, на замітку наступним мандрівникам до Івана-Франківська, спочатку до Батька Степана – привітатись, а потім гуляти містом! Благословення хорошою погодою буде забезпечене! )))
«Чи побіди довго ждати?
Ждати довго!» То й не жди ж!
Нині вчися побіждати,
Завтра певно побідиш…
/Іван Якович Франко/
Різнобарвний готель «Надія»
Станіславське море. З'явилося в 1955 р., коли відкрили шлюзи на річці Бистриця-Солотвинська. Тепер міське озеро - одна з основних зон відпочинку Івано-Франківська.
Найромантичніше місце - місток, що веде на "Острів любові".
Парк культури і відпочинку ім. Т. Шевченка. Відкрито в 1946 р. на території маєтку барона Ромашкана. Навколо маєтку на площі 22 га була діброва, в якій колись любили полювати Потоцькі. Наприкінці 19-го століття територію почали окультурювати, проклали алеї, згодом викопали ряд каскадних ставків.
Зліва франківська Альтанка з джерелом.
Ностальгічні атракціони…
В Сумах теж відпочивають у парку… Але, нажаль, не з шахами…
Повертаюсь до центральної частини міста
Пластунам, що не зламали своїх присяг
Пам'ятник в честь столиці ЗУНР. Монумент встановлений перед Будинком правосуддя, де в 1919 році знаходився секретаріат ЗУНРу.
Пам’ять заради майбутнього… Зачепило…
Імпровізований концерт
Не знаю, хто як, а я можу безкінечно дивитись на вечірнє сонце… Дивитись як воно трохи ліниво сповзає за лінію горизонту… Дивитись і дякувати за пройдешній день… Дивитись і сподіватися на нове щасливе завтра…
[align=right]Лучше гор могут быть только горы, на которых еще не бывал
/В.В.Высоцкий/
[/align]В моїй самостійній програмі подорожі починається організована групова частина. Зустрілись з іншими туристами, автобус, дорога, Ворохта, поселення, сніданок та збори до марш-кидка на Говерлу.
Готель http://www.vorohta.com.ua/summer/noviy-korpus/. Дуже сподобалось. Ні, навіть дуже-дуже! Кілька світлин корпусу та навколишньої краси...
З собою видають сух. пайок (у складі – вода, яблуко, два бутерброди і огірок) – як цей пайок добре на вершині пішов! ))) Далі інструктаж по техніці безпеки під час підйому, збір 20 грн. за в’їзд на територію Карпатського Національного Парка, посадка в автобус і дорога до турбази «Заросляк», з якою і починається один з найпопулярніших маршрутів сходження на Говерлу.
Говерла (від угор. «снігова вершина») — найвища вершина Українських Карпат і найвища точка України, висота 2061 м. Розташована в гірському масиві Чорногора, на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей.
Стосовно назви гори є версія, що первісно гора звалася ГовИрла, але коли австрійці перемальовували карти, то допустили помилку і гора стала називатися ГовЕрла.
Звісно, є і свої легенди про гору. Одна з них про простого пастуха Прута і дочку царя гір - Говерлу, які полюбили один одного. Але батько Говерли, щоб покарати дочку за таке мезальянсне кохання, перетворив її в гору. Тоді юнак, щоб завжди бути поруч з коханою, став річкою, що бере свій початок на схилі Говерли.
Але перейду від лірики до суворої практики ))
Технічна інформація:
[list]
Ага, спеціалісти ще рекомендують ….чтобы восхождения не казалось вам трудным - рекомендуем перед поездкой заняться физкультурой: побегать, походить в спортзал, каждый день делать утреннюю гимнастику… Але в моєму випадку спроби регулярно займатися фізкультурою закінчуються як в тому анекдоті …Решила по утрам качать пресс! Встала в шесть утра, легла на пол... Проснулась - одиннадцать! )))
Все, вступ закінчено. Нам на Говерлу!
Підіймалось в складі групи 24 чоловіки (забігаючи наперед – дійшли всі). Не знаю за якими ознаками, можливо за нашим нетерпінням перед підйомом та загальним ентузіазмом, гід обирає маршрут «Стрімкий».